Робота на полі асоціювалася у нього скоріше з тяжкою працею, ніж з романтикою виноградників (хоча там теж доводиться нелегко). «Удома ми мали свиней, вирощували буряк і картоплю. Для нас, дітей, це був жах — друзі бігали по майданчику, а ми гарували на полі», — згадує він. Не дивно, що його ставлення до сільського господарства спочатку не було теплим.

Але життя інколи пише історію, яку людина сама б не вигадала. Історія Ондрея почала непомітно змінюватися в той момент, коли він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Люцією Зехмейстер. Разом з нею у його життя увійшов і світ вина — тихий ритм виноградника, осінній збір врожаю та льох, наповнений ароматом бродячого сусла.

Виноградарством почав займатися ще в сімдесятих роках дідусь Люції, і сімейна традиція поступово передавалася далі. Спочатку Ондрей ставився до неї обережно, скоріше як помічник під час збору врожаю. «Дружина спочатку не пускала мене до цього, боялася, що я втечу», — сміється він. «До льоху я долучився лише після весілля».

Але поступово він знайшов свій шлях до винограду та льоху — і світ, який колись був для нього далеким, став природною частиною його життя. Велику роль у його захопленні відіграв саме дідусь Люції. «Він показав мені, що означає господарювати, що можна створити. Досі я йому за це вдячний».

Між технікою та винним погребом

На перший погляд, професія Ондрея далека від виноградника. У компанії MND Drilling and Services він працює адміністратором системи керованого технічного обслуговування (CMMS). Працівники бурової установки надсилають дані, на основі яких плануються перевірки та обслуговування, фіксується історія обладнання. Крім того, він відповідає за техніку бурової установки MD-150. Його світ сповнений машин, точності та планування.

Можливо, саме тому йому так подобається льох. «Досі мені більше подобається льох, ніж виноградник», — зізнається він. На його думку, виробничий процес — це складна, але прекрасна дисципліна. «Мені подобається той момент, коли технологія суттєво впливає на якість вина. Вже саме те, як пресують виноград, є надзвичайно важливим».

Технічне мислення він переніс і у виноробство — наприклад, сам спроектував і виготовив технологію охолодження, щоб максимально сприяти природному перебігу бродіння. І як сказав йому Мілош Міхловський, один із гігантів виноробства: «Якщо ти все добре запустив, то потім просто йди з дороги». 

Мануфактура під назвою Zechmeister

Сім’я господарює на 1,5 гектарах виноградників, що становить приблизно десять тисяч кущів винограду. Вирощують дванадцять сортів, переважають білі. Червоні вина, за словами Ондржея, піддаються модним хвилям – кілька років їхня популярність була слабшою, зараз знову зростає.

Частину винограду вони продають, частину переробляють на власні вина марки Zechmeister. Щороку виробляють приблизно чотири тисячі пляшок. Більшість із них продається під час збору врожаю та на заходах Спілки виноробів Велькобіловіц.

«Ми, як сім’я, робимо все самі — від вирощування до розливу. Більше ми робити не хочемо, хочемо зберегти мануфактурний характер. Ми ходимо на звичайну роботу», — каже Ондрей.

Навчання протягом усього життя

На запитання, скільки часу знадобилося, щоб по-справжньому освоїти виноробство як ремесло, він без вагань відповідає: «Я ще не освоїв його. Це робота на все життя».

За його словами, за п’ятнадцять років людина не стане виноробом. Це галузь, де людина вчиться постійно. Він сам читає фахові книги, запитує досвідченіших, дискутує. І головне — слухає свою дружину Люцію, яка є інженером харчової промисловості та сертифікованою мікробіологом.

«Завдяки їй я, так би мовити, зазирнув усередину вина — які там відбуваються процеси, що там має бути, а чого не має, щоб, наприклад, сік мав правильний рН…» Коли потрібна порада, є до кого звернутися — вином заробляють на життя й інші члени розширеної родини.

Сімейний ритм

Виноробний рік має свій чіткий порядок. На межі зими та весни виноградник обрізають і починають в'язати, а в погребі тим часом розливають торішнє вино. «Минулий рік був чудовим, дуже смачним і фруктовим», — оцінює він.

До роботи поступово долучаються й їхні доньки, яким зараз десять і дванадцять років. Коли потрібно, вони докладають руку до справи. Ондрей розповідає, які вони спритні: «Дітей я виграв у лотерею», — каже він з гордістю.

Можливо, дівчата думають те саме, що колись їхній батько — що вони б краще побігали надворі, ніж допомагали. А може, одного разу вони зрозуміють, що саме тут, між рядами виноградників і в тиші льоху, зароджується стосунок, який будується все життя.